На главную страницу





Имя пользователя:

Пароль:

www.facebook.com













Горячая тема

24.05.2013 09:30
ВТС УКРАЇНИ З НАТО МОЖЛИВЕ ТА ДОЦІЛЬНЕ

Фахівці Північноатлантичного альянсу та України повернулися до питання додаткового вивчення можливостей розгортання проектів у галузі військово-технічного співробітництва (ВТС). Задля цього у Києві НАТО (Офіс зв’язку НАТО у Києві) та Національний інститут стратегічних досліджень (НІСД) провели спеціальний міжнародний круглий стіл «Проблемні питання воєнно-технічної політики України в умовах трансформації сектору безпеки держави». Поки не йшлося про конкретні проекти, конкретні підприємства оборонної промисловості України з конкретними компаніями країн-членів НАТО. Водночас експерти кажуть, що вже відновлення діалогу та повернення до детального обговорення цього питання може отримати певний позитивний резонанс та результативне продовження.


Між іншим, Редакція Defense Express надає витяги з виступу директора Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР) Валентина Бадрака.
Можна констатувати, що рівень взаємної довіри між НАТО, західними оборонними компаніями та відповідними структурами України нині суттєво знизився. Сторони повернулися до рівню 2008 – 2009 рр., коли в Україні з’явилася низка великих оборонних компаній: Thales, Finmeccanica, DCNS, Bumar, EuroAvionics Navigationssysteme GmbH & Co.KG, IBM Ukraine, MBDA France, Lockheed Martin Global Inc., Sikorsky Europe, TESLA, International Technology, Selex, Fincantieri. Тоді ж, в результаті плідної роботи сторін з’явилися важливі для України проекти створення та будівництва корвету для ЗСУ за участі низки західних оборонних компаній, проект модернізації бойового вертольоту Мі-24 з французькою Sagem. Варто зазначити, що коли Київ оголосив про початок переозброєння, у 2009 році інтерес до ВТС з Україною у західних оборонних компаній помітно виріс. Все ж загальний рівень ВТС України з Заходом має великий невичерпаний потенціал.
Аналіз попередніх проектів ВТС свідчить, що при їх реалізації практично завжди існували певні застереження, потенційні загрози чи особливі умови – політичного або економічного характеру. Розглянемо на прикладах.
Вже тривалий час існують можливості як складання за ліцензією вертольотів американської компанії Sikirsky, так і спільна з американською стороною реалізація літаків Антонова, оснащених західними двигунами, зокрема, Pratt & Wittney. Проблема зрозуміла – відмова від національного виробника. Вважаю, що такі проекти могли б суттєво просунути українські ідеї на американському ринку – займатися повинна одна державна компанія, ймовірно, один з уповноважених спецекспортів. Найближче українська сторона підійшла до такого проекту наприкінці 2004 р. – коли американська інвестиційна компанія Sigma Blazer розглядала проект просування Ан-140. 
Або ще один перспективний стратегічний проект: співробітництво з американською стороною у створенні ракет-мішеней для НПРО. Натяки з боку США були ще в 2004 – 05 рр., однак з огляду на інтереси РФ Україна відмовлялася. Ідея варта детального напрацювання та аналізу (в тому числі, що на цей час здатна оборонна промисловість космічної галузі). Серед іншого, це питання може бути засобом впливу на російську сторону під час відповідних переговорів.     
Не просунувся проект зі спільної розробки та просування засобів гідроакустики з німецькою фірмою STN ATLAS Elektronick GmbH у 2007 – 2008 рр. Через зовнішні політичні причини. Зокрема, американські компанії Ultra Electronics та Sparton займаються розробкою такого ж устаткування. Ці дві компанії є монополістами на ринку активних спрямованих буїв. І коли Київський НДІ гідроприладів спільно з компанією STN ATLAS Elektronick GmbH створив активний спрямований радіогідроакустичний буй (серійний завод "Сокіл", м. Нова Каховка), мав місце тиск з боку США з метою припинення проектів.
Не зовсім вдалою є співпраця з NAMSA (Агентство НАТО з питань матеріально-технічного забезпечення та постачання). Зокрема, Чехія, яка має набагато менші можливості з модернізації та ремонту вертольотів радянського виробництва, отримала ліцензію та підтримку щодо виконання таких робіт в інтересах країн НАТО. Українська сторона опинилася за межами проекту. Ніхто адекватно на співпрацював з НАТО у цьому напрямку. А окрім вертольотів Україна здатна взяти участь у проекті модернізації бронетехніки (радянського виробництва) – в інтересах НАТО.
Ще один важливий момент - форма власності підприємств. Вона має виключне значення.
Цікавий досвід має ПАР. Країна свого часу залучила до приватизації та інвестицій у високотехнологічні сектори такі компанії як французькі Thomson та Aerospatiale, німецьку DASA, британську  BAe Systems. Країна дотримувалася принципу оффсетних угод та обов’язкових інвестицій, коли йшлося про постачання технологій для ЗС ПАР. Досягнення виявилися суттєвими: участь у розробках європейських країн та навіть поставки (рішення 2004 р.) США 148 БТР RG-31 (виробник Land Systems, що входить до британської корпорації BAe.
Відповідно до України слід згадати пропозиції американської компанії United Technologies (2004 р.) взяти участь у приватизації підприємств авіабудівного сектору. Українська сторона відмовила – сектор залишився негнучким, не здатним до співпраці. 
Виходячи з вищезазначеного досвіду є сенс у першу чергу зосередитися на проектах двосторонньої співпраці. Тим більше, що існує чималий позитивний досвід таких проектів. Зокрема, з Польщею, яка висловила й зацікавленість у українських оборонних технологіях, зокрема, у галузі захисту об’єктів від високоточної зброї у галузі розробок та створення бронетехніки, у галузі розробок та створення. Є і певні «історії успіху». Зокрема, Бельгія замовляла українські високоточні засоби ураження виробництва ДККБ «Луч». Французи уклали угоду з миколаївською НПКГ "Заря-Машпроект" про можливе використання газових турбін у військових кораблях, третім країнам, що призначаються. Поляки і чехи купили українські системи захисту вертольотів від високоточної зброї виробництва НПФ "Адрон".
З іншого боку, край низький рівень державного оборонного замовлення на тлі певних позитивних досягнень оборонної промисловості на світовому ринку озброєнь вимушує виокремити проекти, які важливі Україні для забезпечення обороноздатності і проекти в інтересах третіх країн.
До першої групи можна віднести проекти з утилізації старих озброєнь та військової техніки та боєприпасів, виробництво оперативно-тактичних ракет, автоматизованої системи управління, корветів та військово-транспортних літаків, розробки та створення безпілотних літальних апаратів, ймовірно, розробки та створення систем ППО та деякі інші.  
До другої групи – решта можливих та наявних проектів.
Якщо казати про висновки, то цілком очевидно, що ВТС України із західними оборонними компаніями є край важливим та перспективним напрямом діяльності.
Основними секторами як з боку України, так і з боку країн НАТО можуть бути високотехнологічні розробки. При цьому варто виключити з порядку денного прямий продаж-закупівлю та орієнтуватися на такі форми як спільні розробки, спільне та/або ліцензійне виробництво.
Зокрема, враховуючи чітку тенденцію сучасного світу у напрямку наближення та закріплення певної спеціалізації, Україна здатна на високому рівні представити проекти у галузі розробок та виробництва:
1) авіаційної техніки (військово-транспортні літаки та технології їх модернізації); 
2) бронетехніки (танки та БТР, та також технології їх модернізації);
3) високоточні засоби ураження;
4) системи захисту від високоточної зброї;
5) систем гідролокації; 
6) частково – технології у військово-морській тематиці (оснащення військових кораблів газовими турбінами, технології створення десантних кораблів на повітряних подушках);
7) частково – безпілотних літальних апаратів.
Окремо варто зазначити про перспективу розробок та виробництва нових матеріалів, зокрема, високоміцних високо модульних вуглецевих волокон із поліакрилонітрильної сировини і вуглекомпозитів – потреба для літаків, гелікоптерів та ракетно-космічної техніки (та також для цивільного сектору машинобудування). Таке наукоємне виробництво здійснюється лише у деяких високо розвинутих державах світу. Зокрема, виробництво ПАН-волокон як попередника вуглецевого волокна можна створити на Чернігівському ПАТ «Хімволокно», а деякі елементи – в ДП «КБ Південне». Експерти вивчили питання: створення такого виробництва можливо спільно з німецькими компаніями (пілотні лінії вуглецевого волокна потужністю 35 т на рік, поліакрилонітрильної сировини – 100 т на рік). 
З боку іноземних держав цікавими були б проекти з розробок та виробництва оперативно-тактичних ракет, ракет «земля-повітря», безпілотних літальних апаратів, технологій модернізації систем ППО та бойової авіаційної техніки, а також деяких інших. 
Основними ризиками залишаються політичні – зміни курсу та відсутність правонаступництва урядів України. Це створює загрозу непередбачуваності, як то в програмі корвету. Економічні ризики пов’язані передусім з низьким рівнем державного оборонного замовлення. Це не дозволяє розгортати масштабні проекти, залучати перспективні технології західних оборонних компаній, брати участь у мультинаціональних проектах. Варто також провести акціонування підприємств ОПК, визначити, які пакети яких підприємств можуть бути реалізовані інвесторам – без зміни профілю підприємства.

На первую страницу
Switch to english








UKRAINIAN DEFENSE REVIEW
Оружие Украины. Воздушная сила
Оружие Украины. Боевой арсенал 2013
РОДОМ ИЗ ВДВ. Дилогия «Восточная стратегия»
Оружие Украины.Щит державы
Оружие Украины. Блеск стали
БРОНЯ КРЕПКА

© 2001-2014 Center for Army Conversion and Disarmament Studies. All rights reserved.